Катя Тейлор СЕО Port.

Ми всі розуміємо, що війна вплинула на всі галузі, у тому числі та на мистецтво. Як з початку війни змінилось мистецтво в Україні?

Мистецтво нерозривно пов’язано з реальністю. Воно її переосмислює, рефлексує на неї. Реальність змінилася і змінилося мистецтво. Змінилися і самі художники. Досвід, який вони отримали неможливо порівняти ні з чим до цього. Але в кожного ці зміни відобразилися по-різному. Тобто не всі художники почали документувати війну. Зміни відбулися на рівні ідей, підходів, форм, психологічної мотивації. Мене менше цікавить документація (хоча вона важлива), а більше “кліматичні зміни”, які безповоротно відбулися в мистецтві. З’явилися цікаві підходи у Павли Нікітіної, Юрія Болси, Максима Мазура, Commercial Public Art, Open place і т.д..
Але в той самий час мені приємно спостерігати сталість у практиках таких художників як Влада Ралко або Назар Білик. Влада продовжує вести щоденник у форматі А4. Натомість Білик розвиває роботу з великою формою не зраджуючи собі. І це само по собі надзвичайно, особливо в перший рік війни. Бо відбувся певний феномен, багато художників (які мали покинути свій дім і майстерні) перемкнулися зі своїх звичних практик до практики початкової –– малювання на папері. Не було інших інструментів, але була потреба виражати себе через мистецтво. Мистецтво в перші пів року війни часто було графічним, обмеженим у медіа, але прекрасним у своїй однаковості. Ніби художники виступали тут також єдиним фронтом.

Який проєкт для вас зроблений в Україні під час війни здається значущим та важливим? Чому?

Я дам попсову відповідь, але, мабуть, –– це МОТ. Мені в цілому подобаються поп-ап ініціативи та інтервенції мистецтва у публічному просторі. Тобто такі, які не нав’язують свою присутність назавжди. А пропонують ненав’язливе знайомство. МОТ є вдалим прикладом такої інтервенції, де мистецтво пропонує нову форму взаємодії. Простір який не є музеєм менше лякає пересічного глядача. Він є для нього більш дружнім, грайливим. Він ніби “іграшка для дорослих” у найкращому сенсі слова. Це простір, де ти знайомишся з мистецтвом, іменами та ідеями, можеш поринути в глибину сенсів. Але водночас маєш можливість отримати чисто візуальний, естетичний досвід. І цього також може бути достатньо. Тобто з точки зору взаємодії мистецтва з пересічним глядачем –– це дуже вдалий проєкт. І той, який рефлексує на сьогодення, але водночас не зосереджується суто на війні. Він скоріше стає простором для натхнення.

Які проєкти у Port плануються в Україні у цьому році?

Я намагаюся більше не мислити в плоскості планів і задач. Хоча багато років відбудовувала всередині себе навичку робити саме так. Це був єдиний спосіб впоратися з невизначеністю. Але невизначеність як лавина заповнила весь простір. І тим самим надала мені індульгенцію подивитись на реальність інакше. І можливо вперше за багато років я даю собі право не планувати, а мріяти. Мріяти про те, що в тому, що я роблю може бути певна сталість. Про те, що мистецтво має значення під час війни, не тільки для мене, а і для інших.
Тож я маю надію, що після довгої подорожі довжиною в рік з дипломатичною місією Port. повернеться в Україну і ми будемо працювати переважно тут. Наразі ми працюємо над новим проєктом, який має на меті займатися розвитком культурної індустрії — освітою у сфері арт-менеджменту і підприємництвом в культурі. Сподіваюсь, невдовзі зможу розповісти більше.

Читайте також